НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ

Св. Альфонс Марія де Ліґуорі

Завантажити книжку можна тут

I.

Годитися з Божою Волею - Це найбільша чеснота

Святим і досконалим є той, хто правдиво любить Господа Бога, гідного без­межної любові: „А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З, 14). А правдиво любить Бога той, хто єднає свою волю з Божою волею, бо, як каже святий Діонісій Ареопагіт, головний плід любові - це злука тих сердець, що любляться так, що одне хоче того, чого хоче друге. Отже, чим більше людина єднається з Божою волею, тим більшу має любов до Бога. Правда, що Господеві подобаються умертвлення, покути, розважання, Причастя, діла милосердя щодо ближнього. Але тільки тоді, коли згідні з Його волею. Інакше Господь не лише не приймає їх, а й гидує ними та карає за них. Якби в господаря були два наймити: один працює цілісінький день без відпочинку, але все робить за своїм бажанням; другий, хоч і не завдає собі стільки труду, та в усьому слухає свого господаря. Кого з них більше любитиме той господар? Очевидно, що другого, а не першого. Так само це стосується і нас. Чи ж наші вчинки можуть йти на славу Божу, якщо ми їх чинимо без Божого вподобання? „Господь не жадає від нас жертв", - каже Божий Пророк до Савла. Чого Він очікує він нас? Послуху Його наказам! „Хіба ж Господеві більше до вподоби всепалення та жертви, аніж послух Господньому слову?....Бунт - це гріх чарівництва, сваволя - злочин ідолопоклонства " (1 Сам. 15,22). Іншими словами, людина, яка йде за власною волею, а не за волею Божою, допускаєгься певного роду ідолопоклонства, бо замість шанувати Божу волю, вона шанує свою власну.

Найбільше прославити Господа Бога у цьому житті ми можемо лише виконанням Його святої волі. Саме цього вчить нас своїм прикладом наш божественний Спаситель. Він прийшов на землю, щоб трудитися на славу свого Небесного Отця. І ось як - за словами святого Павла - Він промовляє до свого предвічного Отця: „ Ти не схотів ні жертв, ані приносу, а приготував єси тіло мені. Тоді я сказав: Ось іду,... щоб учинити твою волю Боже" (Євр. 10, 5). „Тобі не сподобалися жертви, принесені людьми. Ти хочеш, щоб я жертвував Тобі це тіло, що ти мені дав. Так я готовий виконати твою волю"... Не раз Спаситель говорить, що прийшов на землю чинити не свою волю, а волю свого Отця: „Бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто мене послав" (Ів. 6, 38). Ісус хотів, щоб світ пізнав, яку любов Він має до свого Отця, щоб світ бачив, як Він кориться Його волі, навіть тоді, коли та воля домагається від Нього пожертвувати себе за спасіння людей. Христос сказав це дуже виразно, коли йшов назустріч ворогам, які мали повести Його на смерть: „Але щоб світ знав, що Я Отця люблю, і так, як Отець мені заповідав, Я чиню. Уставайте ж, ідімо звідси (Ів. 14, 31). Іншим разом він заповів, що вважатиме своїм братом того, хто буде сповняти Божу волю: „Бо хто чинить волю мого Отця,... той мій брат... "(Мт. 12, 50).

Святі мали тільки одну єдину мету у своєму житті - чинити Божу волю, бо були переконані, що саме в цьому й полягає повна досконалість душі. Блаженний Генрик Сузо говорив: „Бог не вимагає від нас надзвичайної освіченості, але хоче, щоби ми у всьому підкорились Його святій волі". А свята Тереза про це висловлювалася так: „В молитві-розважанні треба старатися насамперед погодити свою волю з волею Бога, маючи непохитне переконання, що саме у цьому полягає найвища досконалість. Чим більше будемо практикувати цю чесноту, тим щедріші дари одержимо від Господа, і будемо робити значніші поступи у духовному житті".

Одного дня блаженна Стефанія Сончіно, домініканка, мала видіння: Господь Бог дав їй на кілька хвилин побачити небо, де помітила багато людей, яких знала ще колись на землі, вони були поставлені у небесні ряди Серафимів. Водночас їй було об'явлено, що ці душі осягнули такий високий ступінь слави тому, що за життя цілковито єднали свою волю з волею Бога. Тому блаженний Генрик Сузо часто говорив: „Я волів би бути найнужденнішим земним хробаком з Божої волі, ніж небесним Серафимом зі своєї власної ".

Ми, що живемо тут на землі, повинні вчитися у Божих вибранців у небі, як маємо любити Бога. А їхня чиста і досконала любов до Господа полягає у цілковитій злуці власної волі з Його волею. Якщо б Серафими дізналися, що Бог хоче, щоб вони цілу вічність збирати пісок на морському побережжі або пололи бур'ян на городах, вони радо і з найбільшою приємністю виконували б цю працю. Навіть якщо Бог об'явив би їм, що хоче бачити їх у пекельному вогні, вони відразу ж кинулися б в огненну прірву, щоб згодитися з Його святою волею. Тому й Ісус Христос вчить нас просити в молитві ласки виконувати Божу волю на землі так, як святі творять її в небі: „Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі" (Мт. 6,10).

Господь називає Давида чоловіком „по своєму серцю " за те, що виконував усю Його волю: „Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю " (Ді. 13, 22). І справді цей великий цар був завжди готовий виконувати Божу волю і не раз говорив: „Бадьорим стаю моє серце, Боже, бадьоре моє серце" (Пс. 56, 8). У молитві Давид найбільше просив Бога, щоб навчив його виконувати Його святу волю: „Навчи мене творити волю Твою " (Пс. 107, 2).

Цілковито згодитися з Божою волею - це найкоротша дорога до святості. Погляньмо на Савла: Він йде переслідувати Христову Церкву, але під час цієї подо­рожі Ісус Христос просвічує його і навертає. Що ж робить Савло? Що він говорить? Він каже лише одне: „Господи, що хочеш, щоб я вчинив? " Словом і ділом він прямує до сповнення Божої волі, а Господь незабаром проголошує його вибраною посудиною та апостолом народів: „Бо він для Мене обране знаряддя, щоб занести моє ім'я серед поган " (Ді. 9, 15).

Хто віддає Богові свою волю, той віддає Йому все. Бо хто віддає своє добро через милостиню, кров свою через бичування, свою поживу через піст, той віддає тільки частину того, що має, але той, хто віддає Богові свою волю, віддає Йому все, що має, і може сказати: „Господи! / убогий, але віддаю Тобі все, що можу дати, бо, пожертвувавши Тобі свою волю, не маю вже більше нічого. Саме такого дару домагається від нас Бог: „Дай мені, сину, твоє серце" (Прип. 23, 26). Сину, говорить Господь до кожного з нас, дай мені своє серце, тобто свою волю. Св. Августин навчає: „Наймиліше, що ми можемо пожертвувати Богові, - це сказати Йому: Господи візьми собі нас, Тобі віддаємо нашу волю цілковито, дай нам пізнати, чого жадаєш від нас, бо ми готові виконати Твоє бажання".

Тому, якщо хочемо бути милими Божому Серцю, стараймося згоджуватися в усьому з Його святою волею. І не тільки згоджуватися, а єднатися з Нею так, щоб ці дві волі - Божа і наша - злучилися, немов зіллялися в одну. Така тісна злука-єдність полягає в тому, що бажатимемо лише те, чого хоче Бог, іншими словами, Божа воля стане нашою волею. Це і є вершина досконалості. До неї ми повинні прямувати невпинно. Вона має стати метою усіх наших діл, бажань, розважань, молитов. А щоб успішніше йти до цієї мети, благаймо помочі наших святих Покровителів, Ангелів- Хоронителів, особливо у Матері Божої, яка була найдосконалішою поміж святими саме тому, що завжди найдосконаліше єдналася з Божою волею.

II.

ПІДКОРИСЯ БОЖІЙ ВОЛІ В УСЬОМУ

Наша воля повинна єднатися з Божою в усьому: як у прикрощах, так і тоді, коли все гаразд. В щасті-достатках навіть грішники вміють непогано годитися з Божою волею, а святі годяться з нею і в тому, що їм неприємне, що ранить їх власну любов. Саме тут проявляється досконала любов до Бога. Преподобний Іван Авільський, бувало, говорив: „Одне сказане „Господи, слава Тобі" у прикрощах має набагато більше значення, ніж тисяча подяк у гаразді і успіхах, коли все йде згідно з нашими бажаннями".

Годитися з Божою волею треба не тільки у випробуваннях, що походять безпо­середньо від Бога - хвороби, душевні страждання, неуспіх у господарстві, смерть родичів та подібні нещастя, але й таких, які доводиться терпіти від людей: погорду, наклепи, кривду, крадіжки та різні переслідування. Тут слід зауважити, що коли хтось неславить нас, ганьбить нашу честь і гідність, кривдить нас матеріально, це не означає, що Господь бажає, щоб якась людина грішила, кривдячи нас, однак Бог хоче нашого упокорення, нашого зубожіння, нашої покути. Очевидним є те, а навіть правдою віри, що в світі нічого не діється незалежно від Божої волі: „Я - Господь, і іншого немає. Я витворюю світло і творю пітьму, чиню добро й допускаю зло " (Ісаї 45, 6-7). Отже, від Бога походить всяке добро і всяке лихо, тобто різноманітні прикрощі, які ми неслушно називаємо_злом, а вони обертаються для нас добром тоді, коли ми охоче приймемо їх з Божих рук. В цьому нас запевняє пророк Амос: „Чи станеться у місті якесь лихо, що його Бог не спричинив би?" (Книга пророка Амоса 3, 6). А святий мудрець ще давніше про це сказав, що добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство, усе походить від Бога: «Добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство - від Господа " (Сир. 11,14).

Вище вже було сказано про те, що Бог не хоче гріха того, хто несправедливо поступає з нами і не бере участі у злобній його волі, але Господь настільки причет­ний до нашого терпіння, що дає кривдникові потрібної сили для виконання своїх намірів: щоб міг нас вдарити, забрати нашу власність, чи зневажити нас. Отже,

можемо сказати, що Бог напевно хоче, щоб ти зазнав цієї прикрості, яку Його рука тобі посилає. Тому Господь заявив Давидові, що Сам буде посилати ті кривди, які чинитиме йому рідний син Авеса- лом. Це повинно було бути карою за гріхи Давида: „З твого ж вчасного дому нашлю лихо на тебе " (2 Сам. 12, 11). Так само Бог заповів жидам як кару за їхні злочини нашестя асирійців, щоб їх пограбували і знищили: „Горе Ашурові, палиці мого гніву й києві мого пересердя" (Іс. 10, 5). Так, Бог послуговується асирійцями як своїм мечем, щоб покарати жидів. Також й Ісус Христос сказав святому Петрові, що Його страсті та смерть радше походять від Отця Небесного, аніж від людей: „ Чашу, яку дав мені Отець, - чи не мав би я її випити " (Ів. 18, 11).

Пригадаймо, що відповів, праведний Йов, коли надбіг посланець (мабуть, сам диявол) та звістив йому, що савейці пограбували усе його майно та ще й повбивали його дітей? "Господь дав. Господь і взяв '(Йов 1, 21). Йов не сказав, що Господь дав дітей мені, багатства, а савейці все це забрали, але, що Господь усе це мені дав і Господь усе це від мене забрав. Він добре розумів, що це нещастя сталося з Божої волі, тому відразу ж додав: Нехай Його святе ім'я буде благословенне! Як Господеві подобається, так хай буде: будь Ім 'я Господнє Благословенне.

Тому не треба думати, що різні нещастя, які нам дошкуляють, є випадковими або походять суто зі злої волі людей. Навпаки, ми повинні бути сильно переконані, що всі вони приходять до нас з Божої волі, бо все, що трапляється проти нашої волі, каже св. Августин, стається якраз за Божою волею.

Блаженні мученики Епітет і Атон за наказом мучителя були страшно мучені: їхні тіла роздирали залізними гаками, пекли смолоскипами, але і при цьому вони повторювали лише одні слова: „Господи, нехай Твоя воля сповниться в нас!" А коли прибули на місце своєї останньої муки, мужньо виголосили: „Благословен будь, вічний Боже, за те, що твоя воля досконало сновнилась у нас!"

Цезарій розповідає про якогось монаха, ідо, як здавалося на перший погляд, нічим ге відрізнявся від інших своїх співбратів, проте осягнув такий високий ступінь святості, що вже тільки сам дотик його одежі зцілював хворих. Здивований таким явищем, ігумен запитав його: „Скажи мені, брате, як ти чиниш такі чуда? Адже провадиш таке саме життя, як і інші". Монах на це відповів, що йому теж дивно, бо сам не може цього пояснити. Настоятель шукав відповіді далі: „Можливо, ти з особливим уподобанням відмовляєш якісь молитви?" - „Ні, - відповів покірний монах, - нічого такого незвичайного в мене немає, хіба тільки те, що я завжди в усіх справах намагаюся хотіти тільки того, чого хоче Бог. Тому, напевно, Господь дав мені ласку житл в єдності, в цілковитій злуці з Його волею. Добробут, успіхи, говорив він далі, не упоює мене щастям, а в прикрощах я не почуваюсі дуже пригнобленим, бо однаково приймаю з Божої руки як одне, так і друге. Єдинок метою усіх моїх молитов є досконале сповнення святої Божої волі у мені". Тоді ігумен знову запитав: „А та кривда, заподіяна нам позавчора якимось злобним чоловіком, який підпалив наше господарство: згоріло наше збіжжя та худоба, тому тепер не маємо з чого прогодуватися?

Невже така шкода не засмутила тебе?" На це монах відповів: „Ні, отче! Я навіть подякував за це Господу Богу, бо завжди так чиню у подібних випадках, оскільки переконаний, що Господь нічого не чинить ані не допускає такого, що не могло б обернутися на Його славу, а нам на більше добро. Тому, що б не сталося, я завжди намагаюся бути всім задоволений". Почувши таку відповідь, яка виявляла досконалу згоду з Божою волею, ігумен вже не дивувався тому, що той праведний монах чинив такі великі чуда.

III.Щасливі ті, які цілковито згідні з Божою волею

Хто плекає чесноту згоди з Божою волею, той не тільки освячує свою душу, але також переживає постійний внутрішній мир вже у цьому світі.

Коли одного разу запитали арагонського короля Альфонса Великого, який був дуже розумним володарем, кого він вважає найщасливішим у світі, король відповів: „Думаю, той - найщасливіший, хто в усьому кориться волі Бога і приймає з Його рук як добро, так і лихо": „ Ми знаємо, що тим, які люблять Бога,... усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28). Ті, що люблять Бога, завжди задоволені усім, бо найбільшою приємністю для них є виконувати Божу волю навіть і в тому, що їм неприємне. Вони знаходять втіху навіть у терпіннях, бо знають, що приймаючи їх охоче, дуже подобаються своєму любому Господові. Тому ніщо не може затьмарити їхнього щастя. Бо ж справді, чи може душа відчувати більше задоволення, коли бачить, що усі її бажання здійснені? А саме той, хто бажає тільки того, чого хоче Бог, має все, чого собі бажає, бо все, що діється у світі, крім гріха, стається з Божої волі.

У Житті святих Отців читаємо про те, як рілля одного праведного хлібороба родила краще, ніж земля його сусідів. Коли його запитали про причину цього явища, він відповів: „Не дивуйтеся тому, що мені так щастить, бо я завжди отримую від Бога таку погоду, яку собі бажаю". Здивовані відповіддю, люди питали: „Як так може бути?!" На що почули такі слова: „Ось як, - каже праведник, -я не бажаю собі ніколи ніякої іншої погоди, лише такої, яку мені Бог пошле. А тому, що я бажаю тільки того, чого хоче Бог, Він також стає прихильний до моєї волі і дає мені такі плоди, яких я собі бажаю".

Душі, які коряться Божій волі, за словами Сальвіяна, будучи упокореними, саме цього бажають собі. Коли вони убогі, то люблять своє убожество, тобто вони задоволені усім, що їм трапиться. Тому їхнє життя щасливе. Коли приходить холод чи спека, дощ або вітер, згідний з Божою волею чоловік скаже: „Я хочу, щоб було холодно, я хочу, щоб було спекотно, я хочу щоб падав дощ, щоб віяли вітри, бо того хоче Бог". Якщо ж прийде нужда чи переслідування, недуга чи смерть, праведник все одно буде повторювати: „Я хочу бути убогим, хочу бути переслідуваним, хворим, навіть хочу померти, бо так хоче Бог". Ось таку святу свободу мають Божі діти. Вона вартує більше понад усі земні багатства і почесті, більше, ніж усі царства світу. Ось таким любим миром, користуються чисті праведні душі, який перевищує усі почуттєві розкоші: „І мир Божий, що вищий від усякого уявлення " (Фп. 4, 7). Цей Божий мир веселить людину більше, ніж будь-які забави, бенкети, почесті та всі інші світові втіхи. Земні розкоші, звичайно, подобаються почуттям тоді, коли хтось ними милується, проте це триває недовго. Вони пусті і скороминущі і не приносять нікому справжнього щастя, до того ще й засмучують духа, який є джерелом правдивого задоволення. Тому Соломон, скуштувавши усіляких земних втіх, вигукнув з гіркотою: „Це теж; марнота і гонитва за вітром " (Прип. 4, 16), бо в усьому тому знайшов лише марноту і засмучення духа.

„Безумний же змінюється, наче той місяць" (Сир. 27,11).

Ось що каже Святий Дух: Безумний - це грішник, який змінюється, мов той місяць, шо збільшується і зменшується. Сьогодні він сміється, завтра вже плаче, сьогодні - лагідний, покірний, а завтра - лютий, як тигр. Чому ж це так? Тому, що грішник буває задоволений чи незадоволений в залежності від того, що його спіткає: щось приємне чи прикре, тому він змінюється в залежності від того, що з ним трапляється. Так поступає безумний грішник. А праведник, навпаки, подібний до сонця, яке завжди світить однаково незмінним блиском, незважаючи на те, що відбувається у світі. Він знаходить задоволення для себе у підкоренні себе Божій волі. В цьому і полягає його непорушний мир душі, який переживає у своєму житті.

Святі завжди корилися Божій волі, тому вже у цьому житті почувалися настіль­ки щасливими, що здавалося їм, наче перебували б у раю. Як розповідав св. Доротей, праведні Отці у давні віки жили у великому душевному мирі, охоче приймаючи все з руки Господньої. Свята Марія Магдалина Паційська, коли тільки чула вимовлені кимось слова „Божа воля", відчувала таку потіху, що в любовному захопленні забувала про все, що з нею і навколо неї відбувалося. Звичайно, чеснота не позбавляє нас здатності відчувати. Навіть найбільший праведник відчуватиме якусь прикрість у випробуваннях, але це відчуття залишиться у нищій частині його душі, а у вищій -пануватиме мир і спокій доти, доки наша воля буде з'єднана з Божою. Спаситель обіцяв своїм апостолам радість повну і тривалу: „+ ніхто ваших радощів від вас не відбере... Щоб радощів ваших було вщерть " (Ів. 16, 22-24).

Той, хто завжди єднається з волею Господа, зазнає саме такого щастя, повного і тривалого: повного, бо він має все, чого бажає, як вже було сказано, а тривалого, бо цього щастя ніхто не в силі забрати йому, тому що ніхто не зможе перешкодити здійсненню Божої волі.

Отець Іван Тавлєр розповідав про однуподію, що сталася з ним самим. Багато років він благав Господа, щоб послав йому людину, яка навчила б його правдивого духовного життя. І ось одного дня почув голос, який сказав йому: „Іди до церкви, і там знайдеш те, чого так дуже просиш". Отець попрямував до храму і там, біля церковних воріт, зустрів якогось босого жебрака у подертому лахмітті. Привітав його ширим словом:

Доброго дня, друже!

Пан отче, - відповідає йому нуждар, - я не пригадую собі, щоб у мене був колись лихий день.

То дай вам Боже щастя, - побажав йому священик.

Але ж я, слава Богу, ще ніколи не був нещасливий, - сказав жебрак і за хвилю додав, -Послухайте, отче, я сказав вам, що в мене ніколи не було лихого дня. І це правда. Коли я голодний, то славлю за це Господа Бога, коли падає сніг чи дощ, благословлю Його за це. Якщо хтось мною погорджує, зневажає, або доводиться мені терпіти якусь іншу прикрість, і тоді дякую за це Господу. Також сказав, що ніколи не був нещасливий. І це теж правда, бо я звик бажати всього того, чого хоче Бог, без будь-якого застереження: що б не сталося - солодке чи гірке - все приймаю радісно з Божої руки, бо знаю, що це є для найбільшого мого добра. Ось у чому полягає моє щастя.

А скажіть мені, чоловіче, якщо Бог хотів би бачити вас проклятим у пеклі, що ж тоді сказали б ви? - продовжував розмову отець.

Якби Бог того хотів. - відповідав нуж- дар, - я обійняв би свого Господа з покорою та любов'ю і тримав би так сильно, що бажаючи кинути мене до пекла, Він змушений би був Сам туди зійти зі мною; а мені набагато миліше було б перебувати з Ним у пеклі, аніж посідати всі небесні розкоші без Нього.

Де ви знайшли Бога?

Я знайшов його там, де покинув створіння.

Хто ж ви властиво?

Я цар!

Де ж ваше царство?

Воно у моїй душі, там я володію, тримаю лад: пристрасті підвладні розуму, а розум - Богові.

Вкінці отець Тавлєр ще запитав його, як він осягнув таку досконалість

Ось як, - відповів жебрак, - я старався зберігати мовчання між людьми, щоб розмовляти з Богом, і разом з тим намагався перебувати в єдності з Господом, бо в ній знаходжу свій мир і своє щастя.

Ось такий спасенний вплив має на душу людини з'єднання з Божою волею! Той убогий жебрак, єднаючи свою волю з Божою, напевно був багатший у своїй нужді, ніж усі земні царі, і щасливіший у своїх терпіннях, аніж усі люди світу серед розкошів.

IV.БОГ БАЖАЄ НАМ ТІЛЬКИ ДОБРА

Які нерозумні ті, які не хочуть коритися Божій волі. Вони терплять не менше, ніж інші, адже ніхто не може перешкодити Богові у здійсненні Його планів:

„Хто бо спротивиться Його волі "(Рим. 9, 19).

І то не тільки терплять без будь-якої користі, а ще й збільшують свої муки, які чекають на них в іншому житті, посилюють свій неспокій, що гризе їх вже на цьому світі. Чи можливо не коритися Богові й мати при цьому мир у душі? Хворий може кричати у своїх терпіннях, скільки хоче; убогий може нарікати у своїй нужді на Боже Провидіння, лютитися, злоститися, богохулити скільки завгодно. Але яка користь йому з того всього? Хіба шо може подвоїти своє горе. „Немічний, смертний чоловіче! - закликає святий Августин, - чого так шукаєш на цьому світі, за яким добром так побиваєшся? Чи думаєш знайти його десь поза Богом? Шукай лише одного Добра, Бога, з'єднайся з Ним, прийми з Його рук святу Його волю і будеш завжди щасливий і в цьому житті, і в другому".

Однак, чи бажає Бог нам чогось іншого, окрім добра? Де знайдемо приятеля- друга, який любив би нас більше, ніж Бог? Адже Його бажанням є, щоб ніхто не погубив себе, і щоб усі спаслися, усі стали святими:

"Бог не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння" (2 Петр. 3, 9).

„Це ж саме воля Божа, святість ваша" (1 Сол. 4. 3).

Господь злучив свою славу з нашим щастям, бо чекаючи від нас слави для Себе, тим самим Він хоче для нас добра. Бог з природи - сама доброта. Оскільки доброта завжди прагне вділятися іншим, наче розливатися навколо себе, тож Господь палає безмежним бажанням вчинити душі учасниками своїх дібр і щастя. Якщо Він посилає нам у цьому житті прикрощі, то тільки тому, щоб вони були.корисні для нас: „ Тим, які люблять Бога ,...усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28).

Навіть нещастя, якими Бог нас карає, не є погибеллю для нас, а дані нам на навернення і спасіння, як говорила праведна Юдита: „Господь лише дає перестороги, батожить тих, хто наближається до Нього" (Юдит. 8,27). Щобзахоронити нас перед вічним горем, Він наче заслонює нас щитом своєї

найсвятішої волі: „ Ти бо, о Господи, благословиш праведника і ласкою його оточуєш, немов щитом" (Пс. 5, 13).

Господь не лише хоче нашого спасіння, але й пильно про нього дбає: „ Господь дбає про .мене" (Пс. 40,18). Хіба може нам щось відмовити, - роздумує св. Павло, - цей Бог, який дав нам свого Сина: „Він власного Сина свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, - як же разом із Ним не подарує нам усього?" (Рим. 8, 32).

Отож, з яким великим довір'ям ми повинні коритися рішенням Божого Про­видіння! Адже вони усі для нашого добра. Тому в усьому, шо б нам не трапилося, завжди кажімо: „Спочиватиму у мирі, Господи, бо Ти укріпив моє уповання:

"Не встигну я лягти, у мирі вже засинаю, бо Ти, о Господи єдиний, даєш мені безпечно жити " (Пс. 4, 9).

Віддаймося цілковито в Його руки і Він дбатиме про нас: „Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас" (1 Пт. 5, 7). Думаймо тільки про Бога, стараймось виконати тільки Божу волю, а Господь думатиме про нас і дбатиме про наше щастя. Спаситель одного разу промовив до св. Катерини Сієнської: „Доню моя, думай про мене, а Я водночас буду думати про тебе ". Повторюймо часто за Обручницею Пісні Пісень: „Ми любий - мій, а я - його " (П.п. 2, 16).

Мій Брат, мій божественний Любий думає лише про те, як мені догодити, і я теж думатиму тільки про те, якби Йому подобатися, і як у всьому з'єднатися з Його святою волею. Ми повинні просити Бога, щоб Він чинив не нашу волю, а, навпаки, щоб ми сповняли досконало те, чого хоче Він.

Якщо доведеться нам перетерпіти якусь прикрість, приймімо її з Божої руки не лише терпеливо, але й з радістю, за прикладом святих апостолів, які почувалися щасливими, коли що-небудь терпіли за ім'я Господа Ісуса: „Вийшли апостоли з синедріону раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім 'я Ісуса " (Ді. 5,41).

І справді, коли душа може бути щасливішою, ніж тоді, коли охоче терпить, знаючи, ЩО радо прийнявши його, приносить Божому Серцю найбільшу приємність! Учителі духовного життя кажуть, коли хтось хоче терпіти, щоб подобатися Богові, то Господь радо приймає таке бажання. Проте Бог найбільше любить ті душі, які не просять дія себе ні потіх, ні терпінь, а цілковито віддаються Його святій волі та мають лише одне бажання - виконати її у всьому.

Якщо ж, побожна душе, хочеш справді подобатися Богові і жити щасливо вже тут, на землі, старайся завжди і в усьому єднатися з Його святою волею. Будь пере­конана, що всі гріхи твого минулого життя, твої навіть дуже низькі, сумні упадки були тільки тому, що ти віддалилась від Божої волі. Тож від тепер з'єднайся якнайтісніше з Господньою волею та говори завжди у будь-яких життєвих обставинах: „ Так, Отче: бо так Тобі було до вподоби " (Мт. 11, 26). Так, Господи, нехай так буде, бо така Твоя воля, бо так Тобі подобалось.

Якщо засмутить тебе якась нещаслива пригода, пригадай собі, що все походить від Бога, і скажи собі відразу: Бог так хоче. Тоді заспокійся, повторюючи за Царем- Пророком: „Я занімів, я уст не розтуляю, бо ти вчтив це" (Пс. 38, 10).

Господи! Ти зробив це. Годі мені вже нарікати. Приймаю це радо з Твоєї руки. Усі твої думки і молитви повинні бути спрямовані до однієї мети - до злуки з Божою волею. У своїх розважаннях, у святому Причасті, у відвіданні Найсвятіших Тайн, старайся завжди виблагати у Господа ласку виконувати Його волю. Водночас жергвуй себе Богові, кажучи: „Ось я. Господи, роби зі мною і з усім, що належить мені, що Тобі подобається". Так робила свята Тереза. Вона завжди жертвувала себе

Госпо- деві хоча б п'ятдесят разів на день, прохаючи Його розпоряджатися нею за Своїм уподобанням.

Щасливий ти, дорогий читачу, якщо так само завжди поступаєш! Так напевно станеш святим, проведеш своє життя у мирі й щасті, а смерть твоя буде ще щасливі­шою.

Коли людина покидає цей світ, щоб перейти у вічність, можемо тим більше сподіватися на спасіння, чим досконаліше у годину смерті підкорилася Божій волі. Так і ти, якщо не лише за життя прийматимеш усе з руки Божої, але особливо у годину смерті без застережень згодишся зі святою Божою волею, тоді спасення твоє буду запевнене, і вмиратимеш як праведник, як святий.

Тож підкорімося цілковито волі Господа Бога: Він - безконечна мудрість, тому знає, що для нас краще; Він - безмежна любов, бо життя Своє віддав за нас, отже, бажає нам тільки добра. „Будьмо сильно переконані. - каже св. Василій, - що Господь Бог дбає про наше щастя незрівнянно краще та успішніше, ніж ми самі. Ми не зуміли б не те що так само старатися про це, але навіть бажати собі цього так, як Він".

V.Коли саме нам єднатися з Божою волею

Розгляньмо тепер окремо ті обставини, серед яких треба годитися з Божою волею.

1. Загальні нещастя

Ми повинні годитися з Божою волею завжди: під час різноманітних природних явищ, які не залежать від нашої волі, чи то під час спеки, чи великого холоду, коли дається взнаки слота, коли дошкуляє дорожнеча або поширюється пошесть тощо.

Остерігаймося тоді нарікання-бідкання. Не кажімо: Ах, яка нестерпна спека! Який страшний холод! Яка сумна доля! Що за нещастя! Які прикрі часи! Старай­мося взагалі уникати таких слів, які виявляли б наше невдоволення, наш спротив Божій волі. Ми повинні прийняти усе так, як воно до нас приходить, адже це Бог керує усім.

Святий Франц Борхія одного разу вночі під час лютої сніговиці прийшов до одного монастиря свого Чину. Кілька разів стукав до брами, щоб йому відчинили, але ніхто не вийшов, щоб впустити його до середини, бо всі монахи міцно спали. Вранці співбрати щиро жалували, що так сталося і що змусили його у негоду так довго чекати. Але святий заспокоював їх і запевняв, що в цей час його тішила думка про те, що сам Бог скидає йому на плечі ті клаптики снігу.

Так само треба годитися з Божою волею в усьому, що стосується кожного з нас, коли доводиться зносити голод чи спрагу, убогість, смуток чи якесь упокорення. В таких обставинах ми повинні сказати: Господи! Чини зі мною що Тобі подобається, я приймаю все, бо я хочу тільки того, чого хочеш Ти. Отець Родрі- гез вчить нас, як треба уникати хитрих засідок диявола, який часто старається штовхнути нас до упадку в якусь добровільну провину або щоб занепокоїти нашу душу. Саме з такою метою сатана нашіптує нам такі питання: Що скажеш тій чи іншій людині, якіцо вона скаже тобі таке або інше слово? Що зробиш тій чи іншій людині, якщо вона зробить тобі те або інше? На такі підступні запитання треба відповідати тільки так: Я скажу і вчиню те, що хоче Господь Бог! Це найпростіший спосіб уникнути провини і звільнитися від нахабних думок.

2. Недосконалості і хиби

Якщо ми обділені духовним чи тілесним здоров'ям, у нас слабкі здібності чи пам'ять, навіть якщо життєві обставини призвели до каліцтва, не нарікаймо на це. Чи ж ми заслужили собі у Господа на більші дари? Чи може Бог зобов'язаний був дати мені кмітливіший розум, краще збудоване тіло? Чи ж не міг створити нас звірятами або залишити нас у небутті? Хіба має право нарікати той, хто отримує дар, та вважати, що цим його скривдили? То ж дякуймо Господу за те, що подарував нам з чистої доброти, і будьмо вдоволені тим, що маємо, і тим, що ми є! Можливо, якщо б ми були більш розумні або мали краще здоров'я, краще виглядати, хтозна. чи не погубили б через це своєї душі? Адже є багато людей, які завдяки своїм знанням і здібностям прирекли себе на вічну загибель, бо через це стали зарозумілими і погорджували іншими. Так звичайно буває, що хто намагається виділити себе такими прикметами, дуже наражений на цю небезпеку. Багато було й таких, яких врода і тілесна сила штовхнули на шлях численних гріхів. І навпаки, чимало було людей, які завдяки убогості чи слабкому здоров'ю, відсутності особливої вроди, осягнули святість і спаслися. А врода, добре здоров'я і заможність могли б погубити їх душу. Тому будьмо вдоволені тим, що дав нам Господь Бог:

„Одного ж потрібно " (Лк. 10, 42).

Не обов'язково потрібні нам тілесна краса, міцне здоров'я чи надзвичайні здібності розуму: єдине, що нам конче потрібно, це спасіння нашої душі.

3. Недуги

В час тілесної недуги треба особливо коритися Божій волі, і радо переживати її так і тоді, як Господу подобається. Звичайно, проти хвороби треба застосовувати відповідні ліки, бо така Божа воля. А якщо вони не допомагають, тоді наново з'єднаймося з Господньою волею, бо з цього будемо мати більше користі ніж зі здо­ров'я. Тоді ми повинні так молитися:

„Господи! Не бажаю ні одужання, ні хвороби, а тільки те, чого ти хочеш!" Без сумніву, краше є не скаржитись на свої болі, пов'язані з хворобою. Але якщо вони занадто докучають нам, не буде провиною розповісти про них своїм приятелям і навіть просити Бога звільнити нас від них. Говоримо тут лише про важкі тілесні страждання. Але часто буває, що люди своїми скаргами й жалем допускаються чималої провини, бо як лише трохи їх щось заболить або докучить, хочуть, щоб усі негайно збігалися шкодувати їх і плакати над ними.

Щоправда, сам Господь наш Ісус Христос перед своїми болючими страстями відкрив учням безмежне терпіння своєї душі: „ Смуток у мене на душі - аж до смерті!" (Мт. 26, 3 8) - і просив свого Небесного Отця віддалити від нього цю муку, - „ Отче мій, якщо можливо, нехай омине ця чаша мене" (Мт. 26, 39). Та водночас божественний Спаситель навчив, нас своїм прикладом як нам треба поступати по такій молитві, а саме - покластися вповні на Божу волю:

„ Однак, не як я бажаю, лише - як Ти " (Мт. 26, 39), та нехай станеться не як я хочу, а як Ти.

Дуже сильно обманюють себе ті, які кажуть: Ми бажаємо здоров'я не тому, що не хочемо терпіти, а щоб краще служити Господеві, щоб краще виконувати монаше правило і працювати для монастиря, щоб перебувати на св. Літургії і приймати св. Причастя, віддаватися покуті, здобувати знання, працювати для спасіння душ, слухаючи сповіді і проповідуючи. Але таких можна запитати: Скажи, побожна душе, чому хочеш усе це робити? Чи не тому, щоб подобатися Богові? А якщо так, то чому побиваєшся, адже добре знаєш, що Бог не вимагає в цей час від тебе ані довгих молитов, ні Причасть, ні покут, ні навчання, ні проповідей, нічого іншого, крім того лише, щоб ти терпеливо зносила цю недугу і болі, які Він тобі посилає. То ж з'єднай свої страждання з муками Ісуса Христа.

Хтось може сказати: Прикро мені, бо через хворобу не може бути корисним, навіть більше, став тягарем для оточуючих, особливо для родини. На це можна сказати йому: якщо ти згідний з Божою волею, то повинен розуміти, що твоє оточення і родина також згідні з нею, вони знають, що це не з твоєї провини чи лінивства, а з Божої волі ти став тягарем для дому. Якщо трапляються подібні нарікання, то вони випливають не з любові до Бога, а швидше з самолюбства, яке під різними прикриттями намагається оминути виконання Божої волі. Якщо хочемо подобатися Богові, коли недуга прикує нас до ложа болю, повторюймо слова божественного Спасителя: „Хай буде воля Твоя" (Мт. 26, 42). І повторювати ці слова потрібно із глибини серця сто і тисячі разів, безнастанно. Цим більше подо­баємося Богові, ніж різними покутами та побожними практиками. Бо нема кращого способу служити Богові, як радо, приймати Його святу волю. Преподобний отець Іван Авільський писав до одного недужого священика: „Друже мій, не думай над тим, що ти міг би зробити, якби був здоровий, а будь задоволений своєю хворобою так довго, доки це буде угодне Богові. Якщо ти шукаєш лише Божої волі, то яке для тебе має значення, здоровий ти чи хворий?..." Доволі слушно сказано, бо не наші діла приносять славу Богові, а наша цілковита згода з Його волею.

Подібно висловився св. Франциск Салезій, що Богові краще служити тер­пінням, ніж ділами.

Буває, що нема лікаря чи потрібних ліків, або лікар не може визначити нашої хвороби, то й тут треба підкоритися волі Всевишнього, який усім керує для нашого добра. Розповідають, як один чоловік, що почитав св. Тому Кентерберійського, за­недужав і пішов на могилу цього святого архиепископа просити про оздоровлення. Святий вислухав цю молитву і його почитатель повернувся додому здоровий. Але йому прийшла до голови така думка: „Можливо, ця хвороба помогла б мені більше у спасінні? Якщо так, то навіщо потрібне мені здоров'я?" Занепокоєний тою думкою він повернувся на могилу святого і благав його, щоб випросив йому у Бога те, що найкорисніше для його вічного спасіння. Після цієї молитви він знову занедужав, але вже не нарікав на свою хворобу, а навіть дуже тішився нею, бо був переконаний, що Господь допускає це для його більшого добра. Про подібний випадок розповідає Сурій: Якийсь сліпий прозрів через заступництво святого Ведас- та. Після отримання цієї ласки він молився так: „Господи, якщо мій зір може зашкодити моїй душі, забери його у мене". Незадовго цей чоловік знову осліп. З цього можемо зробити висновок, якщо ми хворі, тоді найкраще не просити ні оздоровлення, ні хвороби, а повністю підкоритися Божій волі, щоб вона керувала нами за своїм уподобанням. А якщо вже дуже хочемо молитися про здоров'я, то нехай ця молитва буде поєднана з підкоренням себе Божій волі за умови, що здоров'я тіла буде на користь спасінню душі. Інакше, якшо наша молитва не матиме таких ознак, не буде доброю молитвою і не буде вислухала, бо Господь Бог не вислуховує просьби, яка не поєднана з підкоренням себе Його волі.

Час недуги можна назвати пробним каменем духа, бо саме тоді виявляється вартість чесноти якоїсь душі. Якшо така душа зберігає спокій, не скаржиться, не вередує, а слухняна лікареві та наставникам, терпеливо переживає своє випро­ бування, при цьому зберігає внутрішній мир і цілковито віддається Божій волі, це свідчить, що її чеснота побудована на міцних підвалинах. А що можна подумати про недужого, який безнастанно нарікає, скаржиться на те, що про нього належно не дбають, що його страждання неможливо знести, шо ліки не допомагають йому, що лікар недосвідчений, або навіть жаліється на самого Бога, бо, мовляв, надто суворо з ним поводиться.

Св. Бонавентура оповідає, коли одного разу святого Франциска мучив сильний біль, один з його монахів у душевній простоті промовив: „Отче, просіть Бога, щоб трохи лагідніше обходився з вами, бо Його рука чомусь надто суворо випробовує вас". На такі слова з грудей святого вирвався крик незадоволення, а за мить недужий праведник відповів: „Послухай брате, якби я не був певний, що ти не знаєш, що говориш, то не хотів би вже бачити тебе ніколи, бо ти наважився ганити Божі рішення!" Згодом, хоч ослаблений та знесилений недугою, святий кинувся з постелі на землю, та цілуючи її кликав: „Господи, дякую Тобі за всі терпіння, які мені даєш. Благаю Тебе, можеш зіслати мені їх ще більше, якщо Тобі так подобається. Я буду радіти, коли ти безпощадно будеш випробовувати мене терпіннями, бо виконувати Твою волю, це для мене найбільша втіха, якої можу зазнати в цьому житті".

4. Втрата ближніх

Ми повинні також уміти перенести втрату ближнього, який підтримував нас духовно чи матеріально. Навіть побожні душі не раз у такій ситуації допускають значні помилки, бо не коряться Божому Провидінню. Освячення нашої душі - це справа не нашого духовного провідника, а діло самого Бога. Звичайно, Господь Бог хоче, щоб ми шукали проводу і допомоги у духовного отця тоді, коли нам його дає. Однак якщо нам його забирає, то ми не повинні зовсім виявляти своє невдоволення, а, навпаки, ще з більшою довірою покладалися на Його доброту і так промовляли у своїх молитвах: „Господи, Ти дав мені цю допомогу і ти її забрав, нехай завжди буде Твоя свята воля. Та тепер Ти сам стань для мене духовним провідником і навчи мене, як Тобі служити". Так само ми повинні приймати з Божих рук й усі інші хрести, які Боже Провидіння нам зсилає.

Та ти може сказати: Терпіння, які зношу, - це кара за мої гріхи. Хоч би й так. Хіба ці кари, які Бог на нас зсилає у цьому житгі, - не ласка і добродійство? Якщо ми образили Його, то повинні надзвичайно віддячитись Його справедливості чи то у цьому житті, чи в іншому. Повторюймо за св. Августином: „Тут пали, Господи, тут січи, тут не щади, аби тільки у вічності ти мене пощадив". Якщо хтось заслужив на пекло, то повинен радіти, коли Бог карає його в цьому жшті, бо тоді може сподіватися, що Божа доброта захоронить його таким чином перед вічною загибеллю. Кожного разу, коли досягає нас Божа кара, промовляймо так, як говорив архиєрей Елі:

„Він - Господь! Хай чинить те, що йому до вподоби!" (1 Сам. З, 18).

5. Душевні муки

Годитися з Божою волею треба і в час внутрішнього опущення. Коли душа по­чинає духовне життя, тоді Господь обдаровує її щедрими потіхами, щоб тим самим відірвати від втіх цього світу. А коли душа достатньо укріпиться в чесноті, Бог усуває свою руку, немов би хотів переконатись, чи ця душа вірно Його любить, чи готова служити Йому навіть без втіх та земної нагороди за свою побожність. Св. Тереза часто говорила з цього приводу: „У цьому житті наші здобутки не полягають в отриманні потіх від Бога, а у виконанні Його волі". У своїх листах вона зазначала: „Любити Бога - не означає мати лише почуття любові, але служити Йому покірно й безстрашно". Часом говорила так: „Внутрішніми по- сухами і спокусами Господь випробовує тих, що Його люблять". Якщо душа отримує від Господа солодкі потіхи- пестоші, нехай за це Йому щиро дякує, а коли відчуває духовне опущення, нехай не сумує і не виявляє нетерпеливості. Остерігаймося цього лиха, бо багато нероз­судливих душ, переживаючи духовну посуху, думають, що Бог відкинув їх від Себе або духовне життя не для них, тому занедбують молитву і втрачають усе, що здобули досі.

Немає кращої нагоди для удосконалення себе у підкоренні Божій волі, ніж час внутрішньої посухи. Звичайно, ми будемо зазнавати болю і смутку через те, що не відчуваємо більше Божої присутності. Бо ж душа жива і не може цього болю не відчувати і з любові на це не жалітися, коли навіть сам наш божественний Спаситель скаржився з-за цього на хресті:

„Божемій, Боже мій, чому ти мене покинув" (Мт. 27, 46).

Яким би не було наше душевне опущення, ми завжди повинні повністю підкорятися Господній волі. Усі святі переживали стан духовної посухи та внутрішнього опущення. „Ах, як же закам'яніло моє серце, - говорив одного разу св. Вернард. -Не маю більше натхнення до духовного читання, не знаходжу ніякої розради ні в молитві, ні в розважанні." Святі більшість свого життя провели у духовній посусі, ніж в потіхах. Внутрішні потіхи Господь Бог дарує рідко і то правдоподібно слабким душам, щоб не зупинялись на дорозі чесноти. А духовні розкоші як винагорода за вірність у служінні Богові чекають нас у вічності. У земному житті ми здобуваємо собі нагороду терпіннями, а місцем нагороди і радості стане небо. Тому святі не надто прагнули втіх у цьому житті, які зв'язані з почут­тєвою ревністю, вони більше дбали про духовну ревність охоче зносити терпіння. Преподобний отець Іван Авільський говорив: „Набагато кращим для нас є переживати внутрішню посуху і спокуси з Божої волі, ніж підноситись до оглядання Бога проти Його волі".

Хтось може сказати: Якби я був певний, що моє внутрішнє опущення походить від Бога, то переживав би його у мирі. Та оскільки я цього не знаю, то найбільше часом непокоїть і засмучує мене думка, що ці душевні страждання я накликав на себе через свою ж провину, що це можливо кара за мою остиглість у побожності. Що ж тоді? Перестань бути остиглим, а будь ревнішим. От і все. Чого ж тобі непокоїтись, що душа потопає у темряві? Чому покидати молитву і через це подвоювати свої страждання? А навіть припустімо, що так і є: внутрішня посуха - це кара за твої гріхи. Хто ж тобі цю кару посилає? Чи не Бог? То ж прийми її як вповні заслужену кару і підкорися Господній волі. Мусиш визнати, що ти заслужив собі навіть на пекло. Чому ж, отже, скаржишся і нарікаєш?

Чи маєш право вимагати від Бога потіхи? Треба годитися з усім, що Бог захоче з тобою чинити, не занедбуй молитву, а йди далі вперед обраним шляхом. Якщо ж ні, то треба побоюватись, що всі скарги і бідкання - це наслідок браку покори і неповної згоди з Божою волею. Якщо душа віддається молитві, більшого добра не може отримати, ніж з'єднатися у ній з Божою волею. Отже, підкорімося Божій волі і повторюймо часто: Господи, приймаю це терпіння з Твоєї руки і приймати його буду, доки Тобі це подобається. Якщо Ти хочеш, щоб я терпів так цілу вічність, то я вже згоджуюся на це. Така молитва, з'єднана з терпінням, принесе нам більше користі, ніж будь-які найсолодші втіхи.

Але треба пам'ятати, що не завжди внутрішня посуха є карою за гріхи. Не раз Боже Провидіння керує так для більшої користі нашої душі, щоб втримати нас у покорі. Так поступив Бог зі св. Павлом. Щоб апостол цей не загордів через отри­мувані дари, Господь допускав, щоб напастували його нечисті спокуси: «щоб я не згордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору" (2 Кор. 12, 7).

Хто молиться серед душевних потіх, нічого надзвичайного не чинить:

„Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого" (Сир. 6, 10). Так і кожен з нас правдивим другом вважає того, що товаришує з нами нам не тільки при столі, але поділяє з нами працю без жодної користі для себе. Саме стан душевної темряви й опущення виявляє, хто є правдивим другом Божим.

Св. Палладій, зазнаючи великої нудьги під час молитви, пішов на пораду до св. Макарія. Він йому порадив: „Якщо диявол підсуває тобі бажання покинути молитву, дай йому таку відповідь: 3 любові до Ісуса Христа я вирішив залишитись і берегти мури цієї келії." Ось так має відповісти кожен, кого мучитиме спокуса покинути молитву, бо через неї начебто марнуємо свій час. Треба собі сказати в такий момент: Буду тут, щоб подобатися Господеві. Св. Франциск Салезій часом говорив: якщо б ми під час молитви нічого іншого не чинили, а лише постійно відганяли спокуси і розсіяння, то й така молитва була б доброю. А отець Тавлєр запевнює, що хто молитиметься незважаючи на посуху, яку відчуває у своїй душі, той отримає від Господа Бога більше ласк, ніж той, хто молиться у стані щедрих внутрішніх радощів.

Отець Родрігез розповідав про одного побожного чоловіка, який впродовж 40 років не відчував ніякої духовної втіхи під час молитви. Але, як засвідчив цей чоловік, у дні, коли ревно молився, він відчував незвичайно сильну заохоту практикувати різні чесноти, а коли, часом, занедбував молитву, в такий день не почував себе здатним до нічого доброго. За словами св. Бонавентури і Герсона, багато вірних краще служать Богові, не маючи зосередження, якого собі бажають, ніж коли б дійсно його мали. Бо тоді вони пильніше чувають над собою і є покірніші. Якщо б перебували у глибокому зосередженні, хтозна, чи не потрапили б у зарозумілість і недбальство, думаючи, що вже осягнули те, чого бажали.

Усе сказане про внутрішню посуху, стосується так само і спокус. Ми повинні старатися уникати спокус. Та якщо Бог хоче або дозволяє, щоб ми були споку- шувані проти віри чи проти чистоти, чи якоїсь іншої чесноти, не годиться на це нарікати. Але й у цьому треба підкоритися Божій волі. Коли св. Павло молився, благаючи Всевишнього про звільнення від нечистих спокус, Господь відповів йому: „Досить тобі моєї благодаті" (2 Кор. 12, 9). Подібно і ми, коли молимось про звільнення від якоїсь нахабної спокуси, а Господь не вислуховує нашого прохання, скажімо тоді: Господи, чини і допускай усе, що Тобі до вподоби, мені достатньо Твоєї ласки. Однак, завжди допомагай мені, щоб я не втратив тієї благодаті. Адже це не сама спокуса, а наша згода на неї позбавляє нас Божої ласки. А спокуси, якщо ми не погоджуємося з ними, роблять нас покірнішими, додають нам заслуг і стають нагодою частішого звернення в молитві до Бога, а відтак збільшують любов до Нього у наших серцях.

6. Смерть

Божій волі треба коритися особливо коли йдеться про нашу смерть. Ми повинні прийняти смерть спокійно з рук Божих, коли і як сподобається Господеві нам її послати.

Одного разу св. Гертруда, проходячи крутим берегом, посковзнулася і впала у глибоку долину. Пізніше її товаришки питали, чи не боялась тоді померти без св. Тайн. А свята на те відповіла: „Дуже не хотіла б бути позбавленою св. Тайн в останню годину, та ще більше бажаю того, чого хоче Бог, бо впевнена, що найкраще приготування до доброї смерті, це вповні підкоритися Божій волі, тому бажаю собі такої смерті, яку обере для мене сам Господь".

В „Розмовах св. Григорія" читаємо про те, як вандали засудили на смерть одного священика на ім'я Санктулюс. Вони дали йому можливість обрати, якою смертю хотів би померти. Та він не хотів вибирати, а сказав: „Я в Божих руках і яку смерть Бог дозволить, щоб ви мені заподіяли, таку прийму, іншої не хочу". Це підкорення Божій волі так сподобалось Госпо- деві, що Він вчинив чудо для нього: коли дикуни вирішили відтяти засудженому голову, Бог затримав руку ката. Вражсіг таким чудом, вандали подарували праведникові життя.

Так само й ми повинні вважати найкращою таку смерть, яку обере для нас Господь Бог. Кожного разу, коли думаємо про смерть, промовляймо: Господи, одного в тебе прошу - спаси мене, а щодо смерті, то пошли мені таку, яка Тобі до вподоби.

Також необхідно цілковито покластися на Божу волю щодо часу нашої смерті. Чим є ця земля, як не в'язницею, у якій безнастанно наражаємося на терпіння та небезпеку втратити Господа Бога. Тому цар Давид благав Господа: "Виведи з в'язниці душу мою " (Пс. 142,8).

Господи, виведи мою душу із понурої тюрми. Боячись втратити Бога, св. Тереза зітхала за смертю, а коли чула, як годинник вибиває наступну годину, раділа, що минула ще одна година її життя, година, в якій могла втратити Бога. Преподобний о. Іван Авільський стверджував: „Хто переконаний, що готовий прийняти смерть, повинен бажати смерті, бо в житті постійно буде наражений на небезпеку втратити Божу ласку". Та й справді, що може бути ціннішим для нас і більш жаданим, ніж блаженна смерть, яка запевнює, що вже ніколи не втратимо приязні з Богом.

Ти можеш сказати, я нічого доброго досі не зробив, щоб заслужити на вічність.

Припустімо, що так і є. Але якщо Бог бажає, щоб ти закінчив своє життя саме тепер, що міг би ти зробити добре, залишаючись жити проти Божої волі? І невідомо, чи пізніше мав би таку блаженну смерть, якої міг би сподіватись тепер. Можливо, така людина стала б гіршою, впала б у тяжкі гріхи і погубила свою душу. Навіть якщо не потрапив би у більше зло, та напевно жити без нових щоденних гріхів не міг би. З цього приводу слушно висловлювався св. Вер- нард, зітхаючи: „Чому так дуже хочемо жити, коли впродовж цього житія грішимо тим більше, чим довше живемо. А Богові набагато противніший навіть один легкий гріх, ніж задоволення з усіх добрих справ, які ми могли б виконати".

Треба також додати: хто не дуже прагне неба, виявляє свою слабку любов до Ісуса Христа. Бо коли хтось любить когось, прагне бути поряд з улюбленим, а ми не можемо споглядати Бога, поки не покинемо цього земного життя! Ось чому всі святі бажали смерті, власне тому, аби могти піти оглядати свого любого Господа. Так зітхав св. Августин: „Ах. щоб б я помер, щоб Тебе, Господи, оглядати!"

Подібно говорив і св! Павло:

"Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути" (Фил. 1, 23). А Давид кликав: „Коли бо прийду і побачу обличчя Боже " (Пс. 42, 3). Такі бажання виявляли усі душі, які палали любов'ю до Бога.

Один письменник розповідав цікаву історію про боярина, який вибрався на полювання і йдучи густим лісом, почув, як десь у гущавині хтось весело собі співає. Підійшов ближче до співака і побачив, що то був прокажений. Тіло його вже напо­ловину перегнило. Боярин запитав:

Чи то ти, чоловіче, так співаєш?

Так, брате, то я, - відповів йому. -

Як же ти можеш так виспівувати і почуватися щасливим серед болю, який день у день з'їдає твоє життя? - допитувався боярин.

Між мною і Богом нема вже іншої перешкоди, крім тієї стіни з болота, нужденного мого тіла, що затримує мене на цій землі. Та скоро ця перешкода розпадеться і я піду оглядати свого Бога. Коли ж бачу, що ця стіна з кожним днем чимраз більше розкладається, тішуся і співаю, - відповів бояринові прокажений.

7. Духовні дари

Покладатися на Божу волю необхідно і стосовно рівня ласки і слави, яку хотіли б мати. Звичайно, треба пильно і ревно працювати для Божої слави, проте ще більше треба старатися про сповнення Божої волі. З одного боку, маємо прагнути любити Бога більш гаряче.' ніж самі Серафими, з іншого боку, ми не повинні бажати собі іншого ступеня любові до Бога, аніж такого, який Господь постановив нам дати. Преподобний о. Іван Авільський говорив: „Думаю, що не було жодного святого, який би не хотів бути кращим, ніж був, та попри це святі не втрачали внутрішнього миру, бо прагнули робити поступ не з самолюбства, а з любові до Бога." Хоч, можливо. Господь менше обдаровував їх, ніж інші душі, але вони вповні згоджувалися з такою волею Бога, бо були переконані, що любов до Бога виявляється більшою мірою у підкоренні себе Його святій волі, ніж у бажанні 4 вищої досконалості. Ось як о. Родрігез пояснює цю думку: Ми повинні з усіх сил намагатися робити поступ на шляху до досконалості, ніколи не піддаватися лінивству і духовній остиглості. Не можемо виправдовуватись як ті, які говорять, що коли я маю бути досконаліший, то Бог повинен дати мені щедріші ласки, бо нічого більше я не можу зробити.

Попри наші старання ми все-таки можемо не раз потрапити в якусь провину, але не треба дуже непокоїтися через це і виявляти незгоду з волею Господа, який допустив цей упадок. Навпаки, не втрачаючи відваги, треба відразу піднятися і покірно жалувати за свою провину, з подвійною ревністю благати Господа Бога, щоб дав нам сильніші ласки на шляху до досконалості. Можна також прагнути осяг­нути ступінь слави Серафимів, але не для того, щоб самому тішитися вищою славою, а щоб ми більше славили Бога і гарячіше любили його. Проте й тут ми зобов'язані покластися на Божу волю та задовольнитися такою небесною славою, якою Господь у своєму милосерді нас обдарує.

Було б чималою провиною Бажати собі дару надприродної молитви чи видінь та об'явлень. Учителі духовного життя стверджують навіть з цього приводу, що душі, обдаровані такими ласками, повинні просити Бога забрати ці дари у них, щоб могли любити Його тільки завдяки чистій вірі і прямувати безпечною дорогою.

Багато святих осягнули досконалість і без надзвичайних ласк, бо лише чесноти підносять душу до святості, а найбільше - чеснота цілковитого підкорення себе Божій волі. Коли Господь не хоче піднести нас до високого ступеня слави і доско­налості, єднаймося в усьому з Його святою волею і просімо, щоб бодай з милосердя спас нашу душу. Якщо будемо так чинити, отримаємо безмірну нагороду від предоброго і премилосердного Бога, який понад усе цінує і любить душі, піддані Його волі.

VI.ПІСЛЯМОВА

Усе, що доведеться нам переживати чи тепер, чи у майбутньому, ми повинні охоче приймати з Божих рук. Усі свої діла скеровуймо до єдиної мети - сповнення Божої волі. Усе робімо тільки тому, що так хоче Бог. А щоб впевнено крокувати цим шляхом, довірмося у зовнішніх справах вказівкам наших наставників, а у справах совісті - духовному провідникові. З їх допомогою та посередництвом завжди зможемо знати, чого очікує від нас Бог. І чинімо усе це з сильною вірою у Христові слова: „Хто слухає вас, мене слухає" (Лк. 10, 16).

Передусім стараймося служити Богові там, де Він хоче, і так, як Він хоче. Ця пересторога особливо важлива для тих, хто ошукує себе, кажучи: якщо я міг би жити у пустелі, вступити до монастиря, якщо був би в іншому місці, а не втім домі, далеко від моїх рідних і друзів, тоді став би святим, віддавався б покутам і молитві. Вони повторюють завжди лиш одне: я хотів би, я робив би, я жив би... А тим часом такі люди не охоче зносять хрест, який Господь Бог на них кладе, і взагалі йдуть не тією дорогою, на якій би Бог хотів їх бачити. Такі люди не стають святими, а навпаки, ще гіршими. Такі пусті бажання - не часто диявольські спокуси, бо незгідні з Божою волею. Тому їх треба відкидати і намагатися служити Господеві на тій стежці, яку Боже Провидіння нам визначило. Виконуючи Божу волю, ми станемо святими, в якому б стані Бог нас не поставив. Бажаймо завжди лише того, чого хоче Бог. Якщо будемо так чинити, Отець Небесний пригорне нас до свого серця.

Аби щоразу тісніше єднатися з Божою волею, часто пригадуймо собі деякі цитати зі Св. Письма, які заохочують нас до цього, як-ог, наприклад: „Що мені, Господи, робити?" (Ді. 22, 10). Господи, скажи, чого очікуєш від мене, я готовий усе сповнити. „Твій я: спаси мене "(Пс. 119,94). Вже не належу собі, а лише Тобі, Господи, чини зі мною, що Тобі подобається. Якщо ж впаде на нас важке терпіння: смерть рідних чи втрата майна, або якесь інше нещастя, тоді скажімо: „ Так, Отче: бо так Тобі було до вподоби" (Мт. 11, 26). Так, Господи й Отче мій, нехай так буде, бо така Твоя свята воля.

Понад усе милішою нехай буде для нас молитва, якої навчив нас Ісус Христос: „Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі" (Мт. 6, 10). Святій Катерині Женевській Ісус Христос доручив застановлятися з особливою увагою саме над тими словами при кожному відмовлянні молитви „Отче Наш", благаючи в Бога ласку виконувати Його святу волю так досконало, як святі угодники в небі.

Чинімо і ми так само і в такий спосіб осягнемо святість.

Нехай буде на віки люблена і славлена Найсвятіша Божа воля і Пресвята Діва Марія, Непорочно Зачата! НЕХАЙ ІСУС БЛАГОСЛОВИТЬ ТЕБЕ І ТВОЮ РОДИНУ. АМІНЬ